Повний текст статті>>>
Наталія Оніщенко - доктор психологічних наук, професор, професор кафедри загальної психології факультету психології. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
ORCID 0000-0001-6733-2745
DOI - https://doi.org/10.52363/dcpp-2025.2.13
Ключові слова: життєстійкість, внутрішньо переміщені особи, війна, психологічна адаптація, тривожність, суб’єктивне благополуччя, стресостійкість, психоемоційний стан, стрес, психотравма, кризова ситуація, екстремальна ситуація, психічне здоров’я, психологічна допомога, психологічне відновлення, психологічні ресурси.
У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження психологічних особливостей життєстійкості внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в умовах воєнного конфлікту. Актуальність теми зумовлена необхідністю глибшого розуміння внутрішніх ресурсів особистості, які забезпечують її ефективну адаптацію, психічну стабільність та подолання стресових ситуацій у період соціальних і життєвих потрясінь. Метою дослідження є визначення рівня та специфіки проявів життєстійкості у ВПО, а також виявлення психологічних чинників, що сприяють або, навпаки, ускладнюють її розвиток.
У роботі розкрито сутність поняття «життєстійкість» як інтегративної особистісної властивості, що відображає здатність людини зберігати внутрішню цілісність і продуктивну активність у складних життєвих обставинах. На основі узагальнення сучасних психологічних підходів життєстійкість розглядається у структурі трьох ключових компонентів – залученості, контролю та прийняття ризику.
У емпіричній частині дослідження використано психодіагностичні методики: тест життєстійкості С. Мадді, госпітальну шкалу тривожності та депресії (HADS), а також шкалу суб’єктивного благополуччя. Вибірку склали внутрішньо переміщені особи віком від 34 до 57 років, які проживають у різних регіонах України. Отримані результати показали, що високий рівень життєстійкості корелює з нижчими показниками тривожності та депресивності, а також із вищим рівнем суб’єктивного благополуччя. Низький рівень життєстійкості супроводжується емоційним виснаженням, почуттям безпорадності та труднощами у соціальній адаптації. Було зроблене припущення, що ключовими предикторами життєстійкості є позитивне мислення, внутрішній локус контролю та здатність до рефлексії власних переживань.
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання у психологічній підтримці внутрішньо переміщених осіб, розробці програм розвитку життєстійкості, профілактиці посттравматичних стресових розладів та відновленні психологічного ресурсу особистості в умовах війни.