Микола Фомич - кандидат психологічних наук, доцент, начальник кафедри психології діяльності в особливих умовах. Національний університет цивільного захисту України.
ORCID 0000-0003-1253-2656
DOI - https://doi.org/10.52363/dcpp-2025.1.13
Ключові слова: втрата; невизначена втрата; насильницьке зникнення; психопатології; невирішене горе.
У статті теоретизовано феномен невизначеної втрати, на підставі чого уточнено поняття «невизначена втрата внаслідок насильницького зникнення», під яким слід розуміти унікальний і складний досвід переживання фізичної втрати, яка залишається невирішеною, через парадокс двозначності (фізична відсутність, але психологічна присутність), внаслідок неможливості встановлення статусу зниклої людини: жива чи мертва. З’ясовано, що до основних характеристик невизначеної втрати слід віднести: незавершеність – невизначена втрата залишається невирішеною, оскільки людина, яка її переживає не має підтвердження факту смерті близької особи, тому живе надією на її повернення; амбівалентність – змушує людину жити з парадоксом «двозначності», відсутності та присутності близької особи одночасно; травматичність – переживання невирішеної ситуації призводить до розвитку психопатологій, джерелом яких стають зовнішні обставини обумовлені насильницьким зникненням. Опираючись на теоретичні положення щодо розбудови моделей невизначеної втрати та тривалого горя нами розроблено теоретичну модель невизначеної втрати внаслідок насильницького зникнення, що містить чотири основні виміри такого виду втрати (стосунки, візія, фінанси, допомога) та охоплює циклічний процес її переживання від надії до відчаю. Такі коливання унеможливлюють інтеграцію нового досвіду, викликають дезадаптивні когніції та розвиток психопатологій, які є симптомами переживання невизначеної втрати.